В один не дуже прекрасний день, я прокинулася ніби вдарена мішком, з чіткою думкою – не хочу жити в місті!
Категорично!
Хочу будинок, не якийсь новомодний хаус, або кам’яну коробку з панорамними вікнами, мені потрібен маленький будиночок з історією, скрипучою дерев’яною лиштвою, дахом з ковзаном і неодмінно, просто обов’язково, має бути дров’яна піч, або груба українською… велика, вибілена або красива, чавунна, серце будинку…
Світлі стіни, дерев’яні балки на стелі та дошки підлогові, дубові з легким скрипом)))
А найголовніше, земля, своя земля вкрита квітами, садами та грядками. Одного разу сунувши насіння в горщик і отримавши в результаті помідорний кущ, зупиниться я вже не можу, а підвіконня в моїй квартирі вже закінчилися, королівство обмаль, розгорнуться ніде.
Головне вирішити основну проблему, знайти цей будинок, ну і ще така дрібниця як заробити грошей)))))). Шукати ми почали із завзятістю і дуже швидко зрозуміли, що з нашими фінансами щось придатне для життя купити нам не під силу, залишалося лише одну шукати повну розвалюху.
“Та Ви з глузду з’їхали”!
Сказала мені моя мама та й не вона одна😂
Ідея з переїздом у село і покупкою розвалюхи враховуючи, що ми з чоловіком багатих батьків не маємо, мільйони не заробляємо, спадщина на голову нам не впала і не впаде, працюємо в Києві, та й машини у нас немає, майже всіх друзів кинула в шок…
Слухаючи мої розмови і мрії на тему: -як я там житиму, садити і будувати, у більшості погляд ставав як у мого кота, коли я закликаю до його совісті і забороняю квіти гризти: типу – ти чого собі там придумала, казочниця, зовсім з глузду з’їхала?!!
Чим мене тільки не лякали 😂😂😂.
Як то кажуть, дали буде…
Залишити відповідь